Ми постійно бачимо, чуємо та читаємо у медіа про те, Уряд планує найближчим часом підписати Угоду про Зону вільної торгівлі з Туреччиною, яка нібито має призвести до «чергового» небаченого економічного прориву. На жаль, український бізнес часто дізнається про такі наміри не під час консультацій Уряду з його представниками, а зі ЗМІ.
Однак чергові переможні реляції жодним чином не пов'язані з реальним станом справ, а тим більше не дають жодної уяви про їх можливі наслідки для української промисловості. І, в кінці кінців, для кожного з нас.
ЗВТ – це не абстрактний документ високої політики. Як китайський коронавірус, її наслідки так чи так чи інакше торкнуться кожного.
Адже не лише імпорт з Туреччини стане дешевшим. Українці можуть втратити робочі місця, а країна – вітчизняні виробництва та надходження до бюджету.
Впевнені, що якість таких угод значно важливіша за швидкість та кількість їх підписань.
Чому ми проти укладання поспіхом Угоди про ЗВТ з Туреччиною?
Переговорну позицію української сторони було сформовано та затверджено у 2012 року.
Ви ж не погодитеся, наприклад, сьогодні продати долар за курсом 2012 року?
А от Угоду, важливість якої важко переоцінити, ми чомусь готові підписати, базуючись на умовах майже восьмирічної давнини.
Протягом цих років відбулись зміни у економіках України та Туреччини. Туреччина започаткувала і продовжує реалізовувати масштабну промислову й інвестиційну стратегію.
Уряд цієї країни послідовно запроваджує низку стимулів та програм підтримки промисловості, таких як:
- зони технологічного розвитку для високотехнологічних галузей, у яких до 2023 року діє звільнення від податку на прибуток, отриманий від новітніх розробок та досліджень, діє система соціальної підтримки робітників в таких зонах;
- промислові зони (більше ніж 300), у яких держава бере на себе витрати на інфраструктуру для інвесторів.
А також інші види національної та регіональної схеми підтримки залучень інвестицій: звільнення податків при імпорті обладнання та комплектуючих, компенсація вартості газу, електроенергії та води.
Окрему увагу слід приділити пітримці експорту, а саме повноцінному функціонуванню Експортно-кредитного агенства, підтримці виставкової діяльності.
Саме тому при коливанні обсягів торговельного обороту свою негативну тенденцію зберігає зниження позитивного сальдо та нерівнозначна структура торгівлі. Так, у січні-листопаді 2019 року Україна переважно експортувала 28,7% від загального обсягу експорту виробів з чорного металу, при цьому слід зазначити, що підвищене експортне мито зупинило експорт металобрухту, 27,9% зернових культур, 18,1% насіння і плодів олійних рослин.
При цьому імпорт текстильних виробів становить 14,5%, реактори ядерні, котли, машини, транспортні засоби становлять 8,2%, автомобілі - 7,4%, електричні машини - 5,2%.
Також в знаки даються відсутність механізмів підтримки українського виробника-експортера, таких як повноцінна діяльність ЕКА, національна програмна підримка промисловості, надвисока вартість кредитів тощо.
Не можна забувати і про втрату промислових регіонів, неповноцінну діяльність транспортної системи, особливо портової, яка є вкрай важливою для торговельного співробітництва з Туреччиною, складнощі, які виникають при обміні митною інформацією між митними службами України та Туреччини.
ФРУ неодноразово зверталася до Уряду із закликом утриматися від подальших дій у напрямку підписання згаданої Угоди без аналізу поточного стану економічно-торговельних відносин та його впливу на стан розвитку української промисловості.
Однак усі відповіді від урядової сторони протягом переговорного процесу носили декларативний характер та не містили можливих позитивних економічних прогнозів щодо розвитку окремих галузей промисловості.
Саме тому Федерація роботодавців України вкотре звертається до Прем'єра та Президента України щодо необхідності відтермінувати підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Туреччиною, переглянути директиви 2012 року, які зважаючи на зміни в економіці можуть призвести до втрат української промисловості. А також провести консультації з вітчизняними виробниками щодо мита та умов торгівлі, можливих ризиків та переваг такої угоди.
Тільки чесна відповідь на всі ці питання стане запорукою підписання вигідної для України угоди.