Під час круглого столу «На шляху до вуглецевої нейтральності України: удосконалення підходів до оподаткування викидів вуглецю», яке відбулося 21 липня, було представлене якісне дослідження стосовно поточних процесів , що відбуваються в Україні стосовно збільшення податку на викиди двоокису вуглецю.
Профінансоване Міністерством закордонних справ Німеччини та політично яскраво підтримуване німецькою партією зелених, які цієї осені увійдуть до німецького парламенту великою командою.
Зазначимо, що, на думку ФРУ саме вартість втілення нових технологій є найбільшою проблемою для українських виробників, адже велика частка виробництв потребує повного оновлення. Також, оскільки поступове підвищення екологічних податків невідворотне, ФРУ буде активно підтримувати створення відповідного цільового фонду для модернізації виробництв.
У дослідженні можливості збільшення податку на викиди двоокису вуглецю для їх скорочення відповідно до Паризької кліматичної угоди оцінюються як з екологічної, так і з економічної сторони. Документ не залишає сумнівів, що карбоновий податок буде підвищено до 30 грн на тону викидів вже найближчим часом.
Дискусія серед стейкхолдерів процесу (Міністерство фінансів України, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів, Державна податкова служба України, Міністерство енергетики) на сьогодні полягає у тому, яким чином:
• спростити адміністрування екологічного податку;
• забезпечити збалансованість бюджетних надходжень;
• наблизити до ставок податку ЄС;
• стимулювати підприємства до зменшення забруднення навколишнього середовища; збільшити виробництво енергії з біопалива та перейти від викопних видів палива на біологічне.
МВФ рекомендує встановити податок на рівні не менше 75 євро за тону викидів до 2030 року. У разі невстановлення ринкової ціни викидів в Україні, при експорті вуглецевоємної продукції до країн ЄС до вітчизняних підприємств буде застосований механізм CBAM.
Сьогодні ставка складає приблизно 0,31 євро за тонну, в той час як в ЄС - більше 26 євро за тонну.
Питання цільового використання податку з метою розвитку інновацій, скорочення викидів та адаптації до зміни клімату поки що не втілено. Хоча до Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування внесено пропозицію створити у складі спеціального фонду Державного бюджету України Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, джерелами формування якого передбачені 30% звичайного екологічного податку і 100% екологічного податку за викиди двоокису вуглецю. Питання щодо механізму рефінансування платників податків за рахунок сплаченого екологічного податку не підтримується Міністерством довкілля та податковою службою, оскільки на їх думку це суперечить принципу «забруднювач платить».
Податок на викиди СО2 так і не став глобальним, уніфікованим для країн ЄС, питання щодо його запровадження на загальноєвропейському рівні й досі перебуває на стадії обговорення. Через ризики втрати конкурентоспроможності підприємств Австрія, Бельгія, Греція, Італія, Литва, Німеччина, Словаччина, Угорщина, Чехія, відмовилися від запровадження цього податку в односторонньому порядку. Кожна з країн ЄС самостійно ухвалює рішення щодо його впровадження. Країни на свій розсуд обирають форму податку: податок на виміряну або оцінену емісію парникового газу (emission base carbon tax) або податок на споживання енергоресурсів (fuel base carbon tax), ставки якого диференційовано залежні від вмісту вуглецю у паливі. До об’єктів оподаткування належать як енергоресурси для транспортного сектору (бензин, дизельне паливо), так і енергоресурси, що використовуються домогосподарствами, промисловістю та комунальними господарствами (рідкі види палива, природний газ, вугілля та електроенергія). Ставки податку в країнах ЄС абсолютно різні, наприклад у Швеції – 116,33 євро за т СО2, Швейцарії та Ліхтенштейн – 85,8; Фінляндії – 62,0; у Польщі - 0,07; Естонії – 2,0.
Виходячи з європейської практики для України, як вважають розробники пропозицій, найбільш прийнятним є використання податків на викиди двоокису вуглецю у вигляді непрямого податку на споживання енергоресурсів. вплив таких трансформацій на добробут споживачів буде незначним. Так, ціна на бензин, дизельне паливо та скраплений газ зросте на 3-8 копійок за літр. Бюджетні надходження за ціни 10 грн за тонну СО2 становитимуть 1,15 млрд. грн, або 0,06% ВВП. У випадку збільшення ціни до 30 грн за тонну СО2 очікуються надходження 5 357,7 млн грн, або 0,17% ВВП.
Однак зростання податкової ставки без відповідних структурних зрушень щодо екомодернізації підприємств створить додаткове податкове навантаження та не призведе до суттєвого скорочення споживання енергоресурсів і – відповідно – викидів СО2. Тобто досягти кліматичних цілей лише шляхом підвищення ставки не вдасться. Отже, за умови ухвалення законопроєкту №5600 необхідним є забезпечення цільового спрямування отриманих бюджетних надходжень на кліматичні, природоохоронні та ресурсозбережні заходи, говориться в дослідженні. Однак важливими умовами забезпечення ефективності функціонування такого механізму є впровадження процедури конкурсного відбору проєктів декарбонізації та розроблення системи контролю та звітності за цільовим використанням коштів.
Отже, зростання ставки податку зумовить зниження ВВП країни та, відповідно, подальше зниження рівня доходів населення. Найбільший вплив таких заходів буде на електроенергетику та металургійну галузь. Так, збільшення ставки податку на викиди СО2 до 30 грн за тонну зумовить зростання цін на електроенергію на 1,5–2,6%. Внаслідок цього зростуть витрати як промислових споживачів, так і населення. Крім того, галузь потребує значних інвестицій на екомодернізацію,оскільки в електроенергетиці занадто зношений фонд основних засобів, які є енергонеефективними.
Проте зростання податкового навантаження може каталізувати процес виведення неефективних вугільних блоків і взагалі швидше згортання вугільної галузі і розвиток нових технологій, не тільки ВДЕ, але й високоманевренних та високоефективних газових.
Подальше різке підвищення вартості викидів понад 30 грн. для металургійної галузі створить ризики зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції, скорочення зайнятості населення та зменшення ВВП. У розвинених країнах для чорної металургії характерними є переважне застосування киснево-конверторного (73,2% усієї виготовленої у світі сталі) або електросталеплавильного способу виробництва (26,3%) і впровадження електродугових печей та нових технологій лиття. Також для забезпечення декарбонізації можливо використовувати:
• уловлювання, використання та зберігання вуглецю;
• заміна коксу відновлюваним воднем при відновленні залізної руди;
• використання електричної енергії в процесі, що базується на електролізі.
Витрати енергоресурсів на виробництво тонни чавуну можна зменшити з 13-14 ГДж до 2-2,7 ГДж. Але вартість технологій на такі заходи може становити $540-600 на виробництво тонни сталі.